Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Віадук у Ворохті — залізничний кам'яний арковий міст через річку Прут на Івано-Франківщині у селищі Ворохта. Один з найстаріших та найдовших кам'яних аркових мостів (віадуків) Європи: довжина близько 130 метрів; протяжність центральної арки — 25 метрів. Збудований у 1895 році за часів Австро-Угорської імперії полоненими італійцями.

Історія[ред. • ред. код]

У 1870 року у Віденському парламенті обговорювалась необхідність проведення Транскарпатської магістралі. Глобальність проекту полягала у побудові проміжної ланки на шляху між Чорним (м. Одеса) та Адріатичним (м. Трієст) морями. Через небажання Росії з'єднувати залізницею Ясси та Кишинів задум не вдався, однак багаті деревиною, залізом та сіллю регіони знайшли вихід до споживача.

У 1894 році було прокладено колію за маршрутом Станиславів-Надвірна-Вороненка із суміжною лінією Ділове-Ясіня-Вороненка зі сторони Закарпаття. Таким чином, утворилася колія довжиною близько 135 км. Цей шлях, за задумом, мав стати прямою магістральною трасою через хребет Карпатських гір до тодішньої столиці Відня. Реалізації цього варіанту розвитку завадила І світова війна та черговий поділ земель між державами.

Сучасність[ред. • ред. код]

Стрибки на лижах з трампліну

Стрибки  на лижах з трампліна розвиваються з початку ХХ століття в багатьох країнах світу, на усіх континентах. За роки існування цей вид спорту зазнав значних змін, удосконалилось спортивне обладнання та екіпіровка спортсменів  зі стрибків на лижах з трампліна.

На світовій арені стрибки на лижах з трампліна - одні з найпопулярніших і видовищних зимових видів спорту. Розпочинаючи з перших зимових Олімпійських ігор (Франція, 1924р.) стрибки на лижах з трампліна  включаються до програми цих престижних змагань, які на даний час збирають понад 50-ти тисяч глядачів. Практично в кожній країні Європи займаються цим видом спорту.

         У стрибках на лижах з трампліна лідируюче положення займають спортсмени Австрії, Норвегії, Японії, Німеччини, Фінляндії, Словенії, Польщі, Швейцарії та Росії. Принциповою особливістю розвитку зимових видів спорту, досягнення спортсменів різних країн - є залежність досягнень від стану спортивної бази, інвентарю, спорядження. Кожен рік Міжнародна федерація лижного спорту вносить значні корективи щодо спортивного інвентарю. Більш значних змін зазнали стрибкові комбінезони.

         Перевага вище згаданих країн обумовлена завдяки наявності діючих трамплінів з штучним покриттям, систем для приготування штучного снігу, тренажерів та використання аеродинамічної труби у підготовці спортсменів на протязі року.

Вперше в Україні "конкурси зі стрибків на лижах з трампліна" було проведено в Харкові у 1904 році. Сьогодні стрибки на лижах з трампліна розвиваються у спортивних школах Івано-Франківської (с.Ворохта, с.Верховина, м.Надвірна) і Тернопільської (м.Кременець) областей.

В двох відділеннях ДЮСШ та двох СДЮШОР тренуються 488 спортсменів, працюють 18 тренерів, 17 з яких - штатні (94,4%). З них 8 - мають І і вищу тренерські категорії (47,1%).

Зараз в Україні налічується 14 навчально-тренувальних трамплінів, на жаль, багато із них потребують реконструкції, причому 9 з них облаштовані штучним покриттям та керамічною лижнею, що дає змогу проводити навчально-тренувальний процес та Всеукраїнські змагання різного рівня практично на протязі року.

Комплекс трамплінів НСБ "Авангард" у с.Ворохті був найкращим за часів Радянського Союзу і звичайно кращий зараз в Україні. На протязі більш ніж п'ятнадцяти років на трампліні потужністю К-90 м проводяться міжнародні змагання "Кубок Карпат". Були роки, коли до Ворохти приїздила світова еліта зі стрибків на лижах з трампліна. Вже сьогодні до Ворохти приїжджають на НТЗ команди з Росії, Білорусії, Румунії.

На ХХ зимових Олімпійських іграх 2006 року в м. Турині (Італія) брав участь вихованець Івано-Франківської області Бощук Володимир. На трампліні К-95 м він посів 61 місце, на трампліні К-125 м - 67 місце.

В чемпіонаті світу 2007 року в м. Саппоро (Японія) з 22 лютого по 04 березня 2007 року приймали участь вже три спортсмени: Володимир Бощук, Віталій Шумбарець та Олександр Лазарович. В. Бощук посів 35 місце (К-90 м), В. Шумбарець - 41 місце (К-120 м). В командних змаганнях наші спортсмени зайняли 13 місце.

Церква Різдва Богородиці в Ворохті

В північній частині Ворохти на вершині пагорба, звідки все селище видно "як на долоні", знаходиться один з найдавніших храмів Гуцульщини - церква Різдва Богородиці (назва котрої говорить сама за себе). Історія її створення суперечлива й неоднозначна, оскільки одні історики датують споруду ХVІІІ століттям, інші ж 1615 роком. Проте переважна більшість згадок сходяться у твердженні, що церкву побудовано у селі Яблуниця, а вже згодом у 1780 році перенесено до Ворохти.

Незважаючи на понад двохсотлітню історію храму (зокрема професійну реставрацію у 1979 році) його первісна композиція збереглася незмінною й до нині. Це один із найвеличніших храмів, хоча і найменший за розмірами серед типових гуцульських будівель. В давнину, по традиції, навколо церкви Різдва Богородиці лежав цвинтар, вхід на який був франкований двома величезними каменями. Існує думка, що це так звані "менгіри" - своєрідна ритуальна огорожа, камені, якими здавна позначали священні місця.

Саме ця ворохтянська церква, цілісно дерев'яна і по справжньому "гуцульська", вважається найдосконалішою за формою та архітектурними пропорціями. Будівля храму, що характерно для гуцульської школи - хрещата в плані, з одним центрально розташованим верхом. Чотири зруби (бабинець, вівтар і два бічні рамена), які прилягають до просторого, високого й добре освітленого четверика нави, помітно поступаються йому за висотою й мають прямокутну, витягнуту в поздовжньому напрямку форму.

Майже рівновеликі рамена просторового хреста є меншими за висотою від центрального зрубу і завершуються двосхилими дахами з фронтонами та невеличкими маківками з хрестами над причілками. Завдяки художніми засобам, досконалому співвідношенню пропорцій, вдалому розташуванню та підвищеній кам'яній основі - внутрішній простір церкви, при більш ніж скромних розмірах, вражає своєю висотною урочистістю, особливо у порівнянні із собі подібними присадкуватими будівлями церков. Піддашшя храму, кріплене на фігурних кронштейнах - наче парасолька, візуально створює гармонійний перехід від землі до вертикальних стін та завершення будівлі. Стіни похилені до середини ще раз підтверджують історичну старовину храму.

В інтер'єрі церкви Різдва Богородиці збереглися настінні розписи XIX століття. У дзвіниці досі діє невеличкий музей. А от богослужіння у храмі, у часи незалежності, відродилося завдяки монахам Студитського Уставу (УГКЦ) із села Дора.

У Ворохті є більш сучасна, по своєму цікава, однойменна церква Різдва Богородиці 1924 року створення, однак раритетність кращого зразка гуцульської дерев'яної народної архітектури їй не перевершити.